Дружина отримала квартиру у власність за договором дарування, шлюб з чоловіком був розірваний, та ще й наявні докази, що колишній чоловік б’є дружину і це підтверджено вироком суду та декількома постановами про накладення адміністративного стягнення.
Здається, ніби все говорить про те, що дружина може виселити свого чоловіка з квартири і це відповідає її інтересам, як власника квартири.
При цьому Житловий кодекс УРСР має положення про те, що за умови, що користувач приміщення був вселений у квартиру за згодою наймача (власника), то користувач може бути виселений, якщо він своєю поведінкою робить неможливим мирне співжиття (ст.. 116 ЖК УРСР).
Але є одне але – чоловік зареєстрований в квартирі. Просто так його зняти з реєстрації дружина не може, оскільки порядком зняття з реєстрації передбачено, що для зняття особи з реєстрації потрібна або заява самої такої особи, або «рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою», або інші підстави, до яких відноситься і продаж квартири.
Судова практика виходить з логіки, що неможна виселити з квартири колишнього чоловіка, оскільки він був вселений в квартиру за згодою власника, а іншого місця для проживання він немає (справа 599/1225/20). Місцевий суд, зокрема зазначив: «Відповідач вселився у спірну квартиру як член сім`ї позивача та зареєстрований в ній. Припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє відповідача права користування займаним приміщенням».
Посилається Верховний суд на практику Європейського суду з прав людини, зазначаючи про домінування «суспільного інтересу» над «приватним» та «необхідності в демократичному суспільстві» продовження проживання чоловіка, шлюб з яким було розірвано, у квартирі, що на праві приватної власності належить дружині.
Обґрунтовує Європейський Суд з прав людини питання про неможливість виселення колишнього чоловіка наступним чином:
«Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном…
…Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення».
Судова практика в Україні, опираючись на загальні принципи ЄСПЛ, наразі не захищає права власників на розпорядження своїм майном, і стоїть на стороні «колишніх».
Єдиним виходом в такій ситуації є продаж квартири та виселення «колишніх» вже новими власниками на підставі рішення суду, або в порядку зняття з реєстрації на підставі документів, що підтверджують зміну власника.
На яких підставах, та як відбувається виселення, читайте на сторінці.
